Не питайте мене "як, яким чином" я вскочила у таку халепу(яку ви побачите внизу). Відповідь буде лише одна - випадковість. А чому саме з Рейном то тут все просто. Пам'ятаєте вечірню розмову на околицях Кантерлота?

То ось, відтоді коли я(за його словами) дала йому те, чого він ніколи ще не проживав, раптом почав вважати цю зустріч доленосною. Нібито сама доля посприяла цьому. Але тут є малесенький нюансик..

Я у це абсолютно не вірю. І хоч в апельсин мене перетворіть - мене це все одно не переконає. Бо моє життя давно дало зрозуміти, що мені її просто не судилося. Варто лише згадати, скільки поні мені говорили: "Пробач, але я цього вже не витримую", "Ні, Хвилько, так далі не піде"

І ось повертаючись до цієї(вечірньої) розмови, темно-сірий жеребець, попри мої заперечення і застереження все одно чомусь не відступив. Чи на краще це? Я навіть і не знаю, але скажу я вам ось що..

Рейн, ймовірніше, теж надовго не затримається у моєму житті..

*
Хух, треба закінчувати із своїми довгими і нудними монологами тут. Історія є історією, а малюнки повинні залишатися малюнками. І контекст уже залишу на ваш розсуд)