Настала мить показати вам перші сторінки свого першого коміксу під назвою "Зіткнення". Він не матиме продовження, оскільки це просто довгий шматочок з мого життя. Малювала я його довго, згадуючи важливі моменти цієї історії.

Але через брак часу я пригадала у ньому не все, тому інші важливі згадки будуть доповнені вже в малюнках.

І чесно кажучи, мені сподобався прогрес цього коміксу. Думаю, результат буде очевидним

І знаєте, кого ви там спершу побачите? Звісно, що мене. І дивного темно-сірого(схожого на хмару перед зливою) жеребця.

Пам'ятаю, як я вперше познайомилась з ним в бібліотеці Кантерлота. Він назвався Рейном і він мені здався СПРАВДІ дивним.
Чомусь, коли я на нього дивилась, я не БАЧИЛА в його очах ні краплі роздратованості, а хоча МАЛА Б.

Бо він чомусь був весь час хмурим..

І бачили б ви, яка у нього була манера говорити. Він абсолютно відповідати не поспішав.

А ще мене спантеличив його голос..

Ви колись зустрічали поні, який з роздратованим поглядом, говорив аж надто спокійно? Та мабуть, НІКОЛИ..

А виходячи з бібліотеки я була абсолютно впевнена в тому, що більше його не побачу. Бо знайомства в мене проходять швидко та все на цьому і закінчується, повірте..

І ось, якось днем, була я у Кантерлоті(а там я буваю не часто). І в одній з крамниць виникла сварка через мою..

зітхає

незграбність..

Знаєте, навіть у Понівілі, поні не так гостро реагують на це, як у Кантерлоті.

Я намагалася налагодити конфлікт, але він тільки погіршив моє становище - хвилюванням. Через що я вже не могла вимовити й слова..

І знаєте, що сталося далі?

Я втекла...

Просто шукаючи місце, де б я могла заспокоїтись. А найкращим місцем для цього я завжди вважала природу. І ось коли я бігла із всіх копит околицями Кантерлота, подалі від міста, ви НЕ ПОВІРИТЕ на КОГО я НЕНАРОКОМ налетіла..

Ну, а далі продовження в історії...